Будинок митрополита (Київ)

 палац, музей, бароко, особняк / садиба, православ'я, цікаве місце, споруда 1730-х рокiв

nzsk.org.ua/node/9

Два поверхи, мансарда та два фронтони на поздовжніх фасадах – такий вигляд має Будинок митрополита на території “Софії Київської”.

Парадні гранітні сходи в північно-західному кутку вестибюля з’єднують перший поверх із другим, який своїм плануванням і архітектурним декором відрізняється від нижнього. Вважається, що другий поверх митрополичого будиночка було побудовано за проектом видатного німецького архітектора Йоганна Готфріда Шеделя.

Напівциркульні вікна першого поверху глибоко посаджені в товщу стіни, що відзначає монументальність будівлі. Тоді як верхні частини будинку легші, а всередині – олійний живопис XVIII століття.

Все разом це шедевр українського бароко.

Майже два століття він служив резиденцією вищих духовних осіб України. Останнього власника цього палацу, київського митрополита Володимира Богоявленського, було розстріляно в 1918 році. Зведення будинку розтягнулося на довгі роки. З 1722-го по 1730 рік був зведений перший поверх. Але змови і наклеп тих часів перервали будівництво. Так, одного з його власників – архієпископа Варлаама – імператриця Анна Іоаннівна віддала під суд таємної канцелярії, його відправили на заслання у Тихвинський монастир, де він помер.

Наступним був Рафаїл Заборовський. Саме за нього почалося масштабне будівництво в Києві. Він побудував другий поверх Києво-Могилянської академії, яка є перлиною архітектури Подолу. Для проведення будівельних робіт Заборовський викликав німецького архітектора Йоганна Готфріда Шеделя. Будинок митрополита дістається Рафаїлу одноповерховим і зовсім не помпезним. Але при ньому виростає другий поверх – і будівля перетворюється на справжній палац.

Одним митрополичим будинком Рафаїл Заборовський не обмежується. Поруч із ним навколо з’являється ще одна візитна картка і тодішнього Києва, й архімандрита, й архітектора – красива в’їзна брама, які збереглися по сьогоднішній день на території Софійського заповідника. Вони є найкращим творінням німецького архітектора в Києві. У 1746 року вони з’явилися як в’їзд у двір митрополичого палацу із західного боку. Майже 17 метрів стіни з цегли на вапняному розчині та майже 13 – зі сходу на захід. Між ними – арочний проїзд завширшки майже 4 метри.

Внесли свою лепту в зовнішній вигляд Будинку митрополита й більшовики. Протягом ХХ століття інтер’єри стали далекими від первісного вигляду. І тільки реставраційні роботи, які тривали 20 років, дозволили повернути палацу первозданний вигляд, а куплена на європейських аукціонах меблі доповнила атмосферу того часу.