Pirita klooster (Таллінн)

 музей, школа, гімназія, ліцей, руїни, історичне місце, монастир, цікаве місце, концертна зала, пам'ятка архітектури (історії), історична будівля, популярне туристичне місце

Будівництво монастиря Пірита (ордену Святої Бригіти) розпочалося в 1417 році під керівництвом Гінріха Свальбарта, який також є архітектором генерального плану монастирських будівель та церкви. Ділянку землі монастирю подарував Лівонський орден. Монастир Пірита був найбільшим у Старій Лівонії на той час, а його церква площею 1360 квадратних метрів була найбільшою церковною будівлею в середньовічній Естонії. Перші чотири черниці прибули до Пірити ще в 1412 році, а монастирську церкву було завершено та освячено в 1436 році. Відмінною рисою ордену Біргітти були монастирі-близнюки, що означало, що в монастирі могли жити як ченці, так і черниці, але вони були суворо розділені один від одного та не зустрічалися віч-на-віч, навіть під час молитви чи богослужіння. Духовним ідеалом монастирської громади була перша єрусалимська громада, де, за прикладом Ісуса Христа та його 12 апостолів, було 13 священиків та 72 студенти, причому взірцем черниць була Діва Марія, а братів – апостол Петро. У Середньовіччі орден Святої Біргітти мав десятки монастирів. За правилом Святої Бригіти, у монастирі-близнюку могло бути максимум 85 сестер та 25 братів (з яких 13 були священиками, 4 – дияконами та 8 – братами-мирянами). Черниці та ченці розташовувалися по різні боки від спільної для обох церкви будівлі. Посередині жіночої та чоловічої галереї монастиря знаходився прямокутний двір, який був місцем споглядання та навколо якого розташовувалися житлові будівлі. Двір був оточений «нескінченною стежкою», що символізувала вічність – пішохідним переходом, місцем зборів та прогулянок. До монастирської церкви був окремий вхід з чоловічої та жіночої галереї, а також брати та сестри мали окремі та відокремлені молитовні місця в церкві.