Київський міський будинок учителя (Київ)

 музей, пам'ятка архітектури (історії), будинок/центр творчості, споруда 1911 року

Будівлю зведено за проектом арх. П. Альошина коштом відомого промисловця С. Могилевцева у 1909 — 1911 роках як Педагогічний музей.

Будинок — триповерховий, цегляний, увінчаний банею. Об'ємна композиція визначена поєднанням циліндра з паралелепіпедом. У частині, що виступає, на першому поверсі — вестибуль, на другому — зала на 500 місць у вигляді амфітеатру з балконом. Перекриття залізобетонні, баня у діаметрі — 31 м, металева, засклена. Будинок облицьовано інкерманським білим вапняком, з якого висічено також скульптурні елементи головного фасаду (скульптори В. Козлов і Л. Дітріх). Оформлений у стилі неокласицизму, що виражається в симетрії композиції, формі віконних прорізів другого поверху (тридільні, з арковими завершеннями і сандриками), у скульптурному фризі. Ці елементи у поєднанні з криволінійністю центрального об'єму створюють насичену пластику головного фасаду. По периметру трьох фасадів на фризі міститься скульптурна композиція на тему «Просвіта на Русі» (бл. 200 фігур).

Урочисте відкриття музею під назвою «Педагогічний музей Цесаревича Олексія» відбулося 5 жовтня 1912 року. Музей ставив своїм завданням знайомити з найкращою постановкою навчально-виховного процесу, розвитком і сучасним станом педагогічної справи в Росії та за кордоном. Він мав колекції наочного приладдя для початкових, середніх і промислових навчальних закладів, предметів з архітектури, гігієни, фізичного виховання; збірку підручників російською та іноземними мовами; спеціальну педагогічну бібліотеку.

Експозиція музею і кабінети наочного приладдя містилися на другому поверсі, бібліотека і читальня — на першому. Зразковий фізичний кабінет наочного приладдя музею був нагороджений великою золотою медаллю Всеросійської виставки 1913 року у Києві. У виставочних залах музею на третьому поверсі, починаючи з 1912, щорічно відбувалися традиційні виставки картин київських художників. В аудиторіях музею проходили лекції кращих педагогів, недільні читання, концерти, з червня 1913 року — літні курси для народних учителів. У 1915 — 16 роках музей був евакуйований до Курська. Після повернення експозиція не відновлювалася.

У 1913 — 15 роках в будинку містилося також Київське товариство охорони пам'яток старовини й мистецтва (засновано 1910 року).

Під час І-ї світової війни тут містилася майстерня з виготовлення протигазових респіраторів, проводилися військові заняття юних розвідників навчального округу.

У 1916 — 17 роках двадцять з тридцяти приміщень Педагогічного музею займала Київська школа льотчиків-спостерігачів (перший — третій поверхи); на першому поверсі містилися також канцелярія інспектора народних училищ та Комітет надання допомоги пораненим і хворим воїнам зі своїми майстернями і складом.

У 1917 — 18 роках тут працювала Українська Центральна Рада (УЦР) — вищий представницький орган України, утворений 3— 7 березня 1917 року з ініціативи Товариства українських поступовців, яка згодом заступила роль керівника українського національно-визвольного руху. Центральну Раду очолював видатний вчений, національний політичний і громадський діяч Грушевський Михайло Сергійович (1866 — 1934). До квітня 1918 року він працював також у цьому будинку. 27 — 29 квітня 1918 року у залі засідань Педагогічного музею відбувалася сесія Малої Ради, на якій обговорювалася «Конституція Української Народної Республіки». 29 квітня засідання було розігнано німецькими військовими. УЦР припинила своє існування, здавши без опору владу П. Скоропадському, якого на Всеукраїнському з'їзді земельних власників проголосили гетьманом України.

У травні — жовтні 1918 року в будинку розміщувалася також делегація у справі мирних переговорів з Росією на чолі з міністром юстиції С. Шелухіним, якого у вересні змінив сенатор П. Стебницький. Російську делегацію очолювали більшовики Д. Мануїльський і X. Раковський. Тут діяв також Комітет заснування Національної бібліотеки України.

23 — 29 січня 1919 року в цьому приміщенні відбувався Трудовий конгрес народів України. Він прийняв тимчасову Конституцію УНР й Універсал до українського народу, в якому висловлено довіру Директорії, оголосив об'єднання УНР із Західно-Українською Народною Республікою в єдину («одноцільну») державу.

Деякий час у Педагогічному музеї містилася також Українська державна академія мистецтв, заснована у листопаді 1917 року.

З 1921 року тут розташовувався Пролетарський музей, з 1924 — Музей революції, у 1932 — 35 роках — облвиконком.

У 1935 — 37 роках за проектом арх. П. Альошина було проведено реконструкцію будинку, внаслідок якої його розширено в глибину кварталу. До 1982 року тут містився Київський філіал Центрального музею В. Леніна (пізніше — на вул. Хрещатик, 2). [Опис із скороченнями наведено за виданням: Звід пам'яток історії та культури України. Київ: Кн. 1, ч. 1 / ред. П. Тронько та ін. - К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2003. - С. 279 - 281.]

Зараз будівлю займають комунальний комплексний позашкільний навчальний заклад «Київський міський будинок учителя» та Педагогічний музей України. Тут проводять науково-педагогічні семінари, конференції, діють колективи художньої самодіяльності, різного роду гуртки для вчителів та школярів (зокрема, танцювальні та хорові).

Тел.: +380 (44) 234-30-72
Електронна пошта: kth@bigmir.net
Про будинок вчителя на вебсайті Департаменту освіти і науки, молоді та спорту КМДА: www.guon.kiev.ua/?q=node/873