вул. Рейтарська, 18 (Київ)

 багатоквартирний житловий будинок, пам'ятка архітектури (історії), споруда 1910-х років

Будинок знаходиться на розі вулиць Стрілецької і Рейтарської, на їх червоних лініях забудови. Історія садиби відома з початку ХІХ століття (показана на плані Києва 1803 року). Під час пізнішого запровадження окремих номерів садиб для кожної вулиці отримала № 16/3-5, у 1098 — № 18. У першій тре­тині ХІХ століття ця територія складалася з трьох окремих ділянок, які поступово придбала у 1824, 1829 і 1830 роках дружина губернського секретаря А. Дроздовська. Таким чином, утворилася садиба, що виходила на вулиці Рейтарську, Стрілецьку та провулок Георгіївський. Во­на займала площу сучасних ділянок на вулицях Рейтарській, 18 і Стрілецькій, 11/9 (у таких межах існувала до 1895). В 1851 з боку вул. Стрілецької збудова­но дерев'яний на цегляному цоколі особняк за проектом архітектора М. Самонова. Після смерті А. Дроздовської у 1862 році за заповітом садиба перейшла у власність її дітей Г. та О. Дроздовських, які в травні 1869 року продали ділянку дочці губернського секретаря Д. Кальйо. На плані 1876 року позначено як наявні, так і запроектовані споруди: дерев'яний на цегляних підвалах житловий будинок по фронту вулиці Стрілецької, дерев'яна крамничка на розі вулиць, дерев'яний навіс, який планувалося знести й по­будувати на його місці дерев'яний флігель, передбачуваний дерев'яний сарай. У кінці 1870-х років було зведено цегляний одноповерховий будинок (тепер вулиця Стрілецька, 11/9). На поч. 1880-х років власником садиби був ко­лезький асесор О. Решетилов, 1884 — 1893 — вдова колезького асесора Л. Бон­даренко. Організація земельної ділянки на цей час була доволі характерною для міського домоволодіння другої половини ХІХ століття. На ній розташовувалися дерев'я­ний на цегляному напівповерсі особ­няк, цегляний житловий флігель та три невеликі одноповерхові служби, де за­звичай розміщувалися каретний і де­рев'яний сараї, стайня, льохи, льодовня тощо. Чималу частину садиби займав фруктовий сад, що виходив на три ву­лиці. 1895 року територія садиби зменшилась: 97 кв. сажнів землі на розі вулиці Стрілецької та провулка Георгіївського з одноповерховим цегляним будинком придбав інший домовласник. Відтоді вона існує у сучасних межах. У 1898 — 1905 роках ділянка належала дочці протоієрея Г. Сташевській, пізніше — І. Стаховській та М. і П. Орловським. У 1908 — 1919 роках садибою володіла дочка статського рад­ника З. Стаховська (за чоловіком — Файницька), яка розпочала нове будів­ництво. У наріжній, вільній від забудо­ви частині було споруджено великий чотириповерховий з напівпідвалом прибутковий будинок. У напівпідвалі містилися три квартири й двірницька, на верхніх поверхах — по дві кварти­ри: на першому — п'яти- та семикімнатна, на другому й третьому — ше­сти- й семикімнатна, на четвертому — п'яти- й семикімнатна. В будинку пра­цював електричний ліфт, у квартирах були кахляні груби, каміни, каналі­зація, електричне освітлення, водогін. У кожну квартиру був проведений домофон (розмовна труба). В кухнях були печі, обкладені гладенькими глазурова­ними кахлями, мідні котли з пристосо­ваними для безперервного підігріву води верхніми залізними баками. Для потреб мешканців передбачалися льо­хи та місце на горищі для сушіння білизни. Домовласниця утримувала у будинку приватну бібліотеку.

У 1922 році садибу націоналізовано. У 1973 — 1976 роках будинок капітально відремонтовано. Під час робіт ліквідовано чорний хід та пічне опалення, квартири перепланова­но з пристосуванням під комунальні, влаштовано балкони з боку вулиці Стрі­лецької, замінено балконні ґрати з боку вул. Рейтарської. Будинок — чотириповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, з уступами на тильному фаса­ді. Односекційний, перекриття пласкі, залізобетонні. Дах похилий з бляша­ним покриттям. Над сходовою кліткою світловий ліхтар. Зв'язок усередині різних за плануванням квартир — коридорно-анфіладний.

Архітектура будинку в формах історизму поєднує візерунчастість цегляного декору з елементами ренесансного будівництва (вінцевий карниз, фрон­тон і пілястри по осі головного фасаду) й стилю модерн (різноманітність форм прорізів, оформлення інтер'єрів). Має два чолові фасади з сімома віконними осями з боку вулиці Стрілецької і дев'ять­ма — з вулиці Рейтарської. Стіни розчле­новано на яруси горизонтальними гур­тами проміжних карнизів, які виділя­ють два середні поверхи. П'ятидільна симетрична композиція фасаду з го­ловним входом з вулиці Рейтарської ґрун­тується на динаміці вертикальних чле­нувань, підкресленій контрастом виступних і заглиблених частин. Центр і бічні осі виявлено розкріповками, між якими розташовано балкони. Цент­ральну вісь з арковим входом акценто­вано трикутним фронтоном в аттику. Пластику фасадів збагачує рельєфне обрамлення віконних прорізів, різне за формами і розмірами. В пишному де­корі використано ренесансні елемен­ти: стилізовані пілястри, замкові ка­мені, рустування. Слізник вінцевого карниза спирається на профільовані кронштейни, між якими розміщено смужки намистин.

У вирішенні інтер'єра вестибуля вираз­но позначився вплив стилю модерн. Металеві огородження мармурових сходів мають характерний лінеарний рисунок. У розпису й ліпленні вико­ристано рослинний орнамент: у деко­рованих фризах і розетках варіюються зображення латаття, маків, лаврового й акантового листя. Контрастне пофар­бування стін і стелі (морські хвилі на білому тлі) створює додатковий декора­тивний ефект.

Будинок — пам'ятка київського домо­будування перехідного етапу від істо­ризму до модерну.

З 1909 року (з перервами) у будинку прожи­вав Виноградов Василь Васильович (1876 — 1927) — терапевт, доктор меди­цини (з 1909). З грудня 1909 року — приват-до­цент кафедри пропедевтичної клініки, з 1919 — завідувач кафедри госпітальної терапії медичного факультету універ­ситету, 1921 — 1927 — Київського медич­ного інституту. З початком 1-ї світової війни зарахований у Київський вій­ськовий госпіталь до резерву лікарів на театрі воєнних дій (1914), його ордина­тор (з 1915). Секретар Фізико-медичного товариства при університеті (з 1914). У 1916 — 1917 роках — на фронті, був поране­ний, у травні — червні 1917 року перебував на лікуванні у Кисловодську. Автор понад 30 наукових праць, присвячених питанням гематології, ендокриноло­гії, фізіології органів травлення. Рані­ше проживав на вулицях Михайлів­ській, 7, Басейній, 15, в Олександрівській лікарні.

З 1914 року в будинку мешкав Тржецеський Антін Антонович — фармаколог, док­тор медицини (з 1899), професор, за­відувач кафедри фармакології медич­ного факультету Київського універси­тету (1908 — 1922). Одночасно викладав на Вищих жіночих курсах. Досліджував проблеми патогенезу і лікування захво­рювань шлунка та кишечника. Склав проект практикуму з фармакології, токсикології й рецептури, підготував короткий посібник з неорганічних лікарських речовин і мінеральних вод. Велику увагу приділяв удосконаленню навчального процесу. Раніше жив на сучасних вулицях Ярославів Вал, 22, 24 і 30, Рейтарській, 30 (будинок не збе­рігся), Володимирській, 40/2 і 42. Тепер у напівпідвалі та окремих при­міщеннях офіси різних фірм. [Опис наведено за виданням: Звід пам'яток історії та культури України. Київ: Кн. 1, ч. 3 / ред. П. Тронько та ін. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2003. — С. 1045 — 1046.]