Пробійнівка

 село  Додати категорію

с.Пробійнівка Верховинського району відноситься до пасма Гринявських гір , які відокремлені від інших геоморфологічних районів з півночі, заходу і сходу долинами Чорного і Білого Черемошів, простяглися на 66 км. Головним вододільним хребтом підрайону у північній частині є хребет Скупової. Він простягається від долини Чорного Черемошу поблизу села Красник до річки Тікач – лівої притоки Білого Черемошу в околицях села Гринява. Загальна протяжність хребта Скупової близько 21 км. Найвищі вершини у його межах Ростицька – 1514 м, Брехунець – 1492 м та Скупова – 1579 м. Хребет Скупової має симетричні відносно пологі схили. Західні опускаються до Чорного Черемошу, а східні – до витоків Жаб’євського потоку, Чорної та Білої річки. Підніжжя східного схилу межує з Ясине-Ворохто-Путильським низькогір’ям, яке займає значну частину простору між Верховиною, Криворівнею на Чорному та Яблуницею, Довгополем на Білому Черемошах. Хребет Скупої можна розглядати як своєрідне продовження хребта Костричі Чорногірського гірського масиву.
Від Скупової вододіл двох Черемошів впродовж близько 12 км тягнеться на південний захід зниженою, сильно розчленованою річками та потоками частиною Гринявських гір. Західну частину цього низькогірного ланцюга називають хребтом Ватонарка. У середній частині його виділяється висотою та масивністю вершина Лудова (Баба Людова) – 1484 м та. Очевидно, вона з прилеглими видовженими відрогами є одним з фрагментів серединного хребта Гринявсько-Яловичорського гірського масиву, що є своєрідним продовження Чорногірського хребта Скорушного. На південний схід від Лудової цей хребет типово карпатського простягання у багатьох місцях перепиляний притоками річки Пробійна. Окремі його фрагменти височать у кінці відрогів ще одного Гринявського хребта – Пнев’є (Пневе). Вони фіксуються вершинами Рижа – 1253 м, Комарничний – 1223 м, Ябзубейка – 1287 м, Борзолева – 1386 м, Гостовець – 1249 м.
Хребет Пнев’є продовжує головний Гринявський вододіл і простягається на 33 км від місця впадіння у Чорний Черемош потоку Датницький до верхньої течії Білого Черемошу, що формується при злитті Перкалабу і Сарати. Долина потоку Прилука, що впадає у Чорний Черемош, та Москотина (права притока Перкалабу) відділяють Гринявські гори від видовженого відрога Чивчинського масиву – хребта Прилучний.
Саме на хребті Пнев’є розміщені найвищі вершини Гринявських гір і всього Гринявсько-Яловичорського гірського масиву: Озірна (Мигалева або Галя Михайлова) – 1605 м, Масний Присліп – 1581 м, Капілаш – 1582 м, Тарниця – 1553 м, Гаїччина – 1572 м, Пневі – 1586 м, Гостів – 1582 м. Хребет Пнев’є коротким крутим західним схилом опускається до долини Чорного Черемошу. Схил цей неглибоко розчленований короткими притоками.
Продовженням хребта Скупової у горах Яловичори є пасмо хребтів Максимця (1345 м), Випчини (1355 м), Лосової (1428 м), Голого Груня (1314 м), Рапочева (1264 м). Північно-східні відроги його прилягають до Ясине-Ворохто-Путильського низькогір’я.
Серединне пасмо хребтів Яловичорських гір має неперервну лінію вододілу від Білого Черемошу до Сучави. Вона дуже звивиста, оскільки хребти густо і глибоко розчленовані долинами річок і потоків. Найвищі вершини з крутими схилами здебільшого знаходяться віддалік від лінії вододілу. Серед них з північного заходу на південний схід фіксуються такі вершини: 1303 м (Чернелиця), 1369 м та 1354 м (хр. Гребенище), 1393 м, 1461 м 1463 м (усі без назви), 1423 м (Творелець), 1399 м (Говдя), 1373 м. (хр. Штевйора), 1414 м (без назви), 1397 м та 1261 м (хр. Мелеш).
Лінію хребта Пневе на правому березі Білого Черемошу продовжує найвищий хребет Яловичорських гір – Яровиця (1446 м, 1574 м та 1567 м), а також Томнатикул чи Томнатик (1565 м, 1526 м). Західні схили хребтів досить стрімко опускаються до долини річки Сарата, яка відділяє їх від чивчинського хребта Чорний Див (Діл). Східні схили у вигляді відрогів з висотами понад 1300 м простягаються на 5-10 км від вододільного гребеня.
Отже, в цілому рельєф Гринявсько-Яловичорського гірського масиву має ерозійний характер. В окремих місцях породи черемоської світи виходять на поверхню у вигляді оголених стрімких скель та брил. Найбільше вони характерні для північно-західних схилів хребта Скупової (урочища Стовпні та Угорське).