ЗАТ "Львівський виноробний завод" (Львів)

 занедбаний, закинутий об'єкт, винзавод

Інформаці про Винзавод станом на жовтень 2019 року: zaxid.net/n1491613

Завод засновано 1948 року на місці відомого з ХІХ століття бровару Кляйна. Що ж то за бровар такий був? Звернемось до історичних джерел.
У 1810 р. за 20000 злотих ця територія перейшла у власність адвоката Франциска Венґлінського (Węgliński), відомого у Львові своєю підприємливістю. За словами Івана Крип’якевича, “Венгленський (Венґлінський) був людиною талановитою, веселою, товариською, при тім багатою, збирав біля себе велике товариство, письменників, артистів і з ними вів веселе життя на своїй Погулянці” (Крип’якевич, 1991, 111). Саме за часів Венґлінського місцевість отримала назву “Погулянки”, або ж “ліска Венґлінського”.
У 1821 p. від спадкоємців Венґлінського Погулянку за 5060 голландських дукатів отримав власник ресторану Йоган Дістль (Diestl) і заклав тут “пивний сад”. З цього приводу можна процитувати Адама Краєвського: “Звичай рестораційних садків (ogródków restauracyjnych) прийшов до нас з заходу, разом з урядниками-німцями... Не сплило й півстоліття, а цей звичай, як і багато інших німецьких, так прекрасно у нас акліматизувався, що, як гриби по дощі, повиростали розмаїті менш чи більш віддалені від середмістя місця товариської забави...” (Krajewski, 1909, 52).

Образ Погулянки часів Дістля змалював, переказуючи оповідь Францішка Яворського, Іван Крип’якевич: “В 1825 р. принагідний мандрівник так описує свою прогулянку в ці сторони: “В реставрації був гамір, велике товариство пило пиво. Міські елеганти, звані “фанфаронами”, були прибрані за найновішою модою; капелюхи мали в кратки, на шиях кратковані хустини, сурдути “кадрильовані” або підшиті краткованою китайкою, панталони у пружки – виглядали як циркові арлекіни”. Наш подорожній з товаришами проходжувався по крутих стежках гаю, приглядався до джерел, що били з землі, потім пішов далі: “Продерлися ми через густі хащі і стали на верху гори, вкритої веселими деревами, що панує над Погулянкою. Який божеський краєвид відкрився нашим очам. Довкола високі гори, посередині долина, вистелена деревами, з-поміж котрих визирала незамітно вежичка невеликої каплички. Довкола нас панувала глуха тиша й тільки рохкання жаб перебивало її своїм негармонійним звуком. У цьому місці, на верху гори, вистеленої лісовим мохом, ми забули про відносини столиці, про обов'язки стану й з переповненими серцями, мовчки, бо правдиве захоплення ніколи не вживає слів, поглядали то на себе, то на галуззя дерев, яким наче знехотя колихав лагідний вітрець. Зірвали ми на пам'ятку кілька гарних плодів флори, з тугою відірвалися від цієї милої закутини, де чар природи усміхався до нас з кожного листочка, відбивався у кожній квітці, де ум наш був свобідний від похоті й такий спокійний, як ті води близького ставу, що не зморщили навіть своєї скляної поверхні...” (Крип’якевич, 1991, 111–112).

У 1848 р. новий власник Йоган Кляйн (Klein), отримавши Погулянку від спадкоємців Дістля за 15500 золотих ринських, розібрав старі будівлі, частково осушив ставок і поставив на його місці бровар. Тодішня Погулянка приваблювала городян, головним чином, пивом Кляйна, яке вважалось кращим у Львові. Споживалося воно на місці, у ресторані, який славився також пирогами та смаженими курчатами. На Погулянці можна було скуштувати й морозива, яке виробляли у літньому павільйоні цукерні Майсона (Maison).
photo-lviv.in.ua/lviv-yakoho-ne-povernesh-vynzavod-na-p...
До кінця 1990-х років завод виробляв популярний вермут “Квіти Погулянки”
Із розпадом Радянського Союзу, новими економічними реаліями, починається тривала стагнація підприємства. Винзавод було частково розібрано та демонтовано протягом 1999-2003 років. Сьогодні руїни цікавлять лише, мабуть, міських дослідників, майбутніх забудовників та безпритульних.
Додаткова інформація: explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,5319.msg38146.ht...
zaxid.net/na_mistsi_vinzavodu_na_pogulyantsi_zbuduyut_z...