Калуська спеціальна загальноосвітня школа для глухих дітей (Калуш)

Коментарі

• 
  Світлана (гість)

  Наша "особлива" історія спочатку була самою звичайною: ми з чоловіком зустріли одне одного, покохали, згодом одружились і народили синочка, щастю не було меж - наш первісток, такий розумний і гарний хлопчик. Але з плином часу наша історія зі звичайної почала перетворюватись на "особливу" зараз моєму синочку Владиславчику 7 років. Моя дитина - незвичайна, особлива, з особливими потребами, не така, як усі інші. Мій хлопчик не розмовляє. Він все розуміє і багато знає, але при цьому він майже не спілкується .Через "особливість" свого сина довелось віддати його на навчання у Калуську спеціальну загальноосвітню школу для глухих дітей, яка на теперішній момент є нашим єдиним порятунком, завдяки цій школі ми робимо, маленькі, зате впевнені кроки у суспільство. Уже з порога у школі можна відчути приємну атмосферу, в якій панує любов, терпіння і щире бажання допомогти нашим діткам, тепер уже учням. Незважаючи не те, що школа десятки літ виховує діток з вадами слуху, на чолі з директором Щерба Василиною Василівною і заступником Дзюнза Світланою Петрівною вирішили зробити вирішальний крок і відкрили набір діток з РАС і іншими психо-мовними порушеннями, гарний, добрий , чуйний і мотивований колектив з яких вчителі, вихователі, няні та інші створюють чудові умови перебування і навчання у школі. Хтось може запитати : «А що можуть зробити педагоги,які читали про аутизм у книжках чи дивились програми по телевізору?» я відповім-Можуть багато і мене підтримують усі мами, дітки яких навчаються у цій школі, ми живий цьому приклад. Головна мета школи не навчити читати і писати, а максимально соціалізувати дитину до суспільства. Ми прийшли до школи з багажем проблем у поведінці і масу фобій, зараз з усмішкою згадую про це. Мій Владик не вмів користуватись столовими приборами,боявся всього незнайомого,постійно істерив без особливих причин, не вмів одягатись і роздягатись (хіба що знімав носки), а про те щоб посидіти 5хв за партою і не було й мови і безперестанку бігав туди сюди. Ще трохи і закінчиться наш навчальний рік і більшості з цих проблем залишились у минулому і ми більше не повернемось до них, хочу щиро подякувати нашому вчителю Марії Петрівні, яка вперше взяла на себе відповідальність працювати з такими дітками, яка в перші дні вересня не знала як повсаджувати їх за парти хоч на 15 хвилин і примусити слухати те, що вона до них намагається донести,а взявши волю в кулак, запасшись терпінням почала створювати індивідуальний підхід до кожної дитини і тепер, коли я захожу в клас, моєму подиву немає меж - кожна дитина сидить за своєю партою і чимось занята ! Також величезна подяка вихователю Мирославі Антонівні, в якої за тендітними плечима великий педагогічний стаж, але яка аналогічно вперше працює з дітками з такими не простими проблемами, і їй вдалось знайти спільну мову з кожною дитиною, зуміла їх організувати і багато навчити, це важка клопітка щоденна праця, а також вихователю Мар᾽яні Андріївні, яка почала свій трудовий стаж з нашими дітками і гарно справляється, і всім іншим вчителям і няням, з якими ,нажаль, не було змоги познайомитись, але щиро можу сказати що весь колектив школи це люди від Бога! Здоров᾽ячка всім і довголіття! Можу твердо сказати, що справляються вони не гірше спеціально вивчених людей у Європейських країнах, позитивні зміни бачу мало не щодня, а саме основне що мій синочок, вміє одягатись, має навики самообслуговування, користується столовими приборами, намагається спілкуватись з іншими, звертає увагу на діток, пробує писати, рахувати, показує все чим займались на уроках і не сидить дома в чотирьох стінах, а в колективі, розумію що ще багато труднощів нам треба пройти, але перші кроки вже зроблені. Зараз засоби масової інформації багато говорять про інклюзивну освіту, яка у багатьох розвинених країнах є нормою. Там у кожному класі поряд навчаються здорові діти і малеча із певними вадами. В цьому є кілька "плюсів”. По-перше, діти бачать, що люди різні і вчаться правильно із ними спілкуватися. По-друге, це сприяє соціалізації дітей-інвалідів. Однак у мене виникає питання: чи готове наше суспільство по-новому сприймати інвалідів? Чи захочуть батьки, щоб із їхніми здоровими дітьми навчалися "інакші”? Адже до них в будь-якому разі ставлення буде іншим. Це може спричиняти конфлікти у класі. У нашій школі вони почуваються,як свій серед своїх і так набагато спокійніше. Після літніх канікул ми з новими силами будемо раді побачити весь колектив і всіх учнів і розпочати новий навчальний рік.

  9 років тому | відповісти | hide comment