Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка (Технічне училище, 1906) (Кам'янець-Подільський)

 університет, цікаве місце, споруда 1906 року, навчальний корпус

Заснований 17 серпня 1918 року.

Історія монументальної будівлі, яку зараз займає Головний корпус Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, починається у 1906 р., коли було завершено будівництво триповерхового навчального корпусу для технічного училища, відкритого в Кам’янці-Подільському у вересні 1903 р. на основі царського указу від 1902 р. Первісно це був кам’яний триповерховий будинок. За понад століття унаслідок руйнування в часи II світової війни, повоєнного відновлення, надбудов та прибудов архітектура будинку значно змінилася, зокрема, з триповерхового він став чотириповерховим.

Садиба училища займала цілий квартал, що обмежувався із заходу вулицею Московською (нині Огієнка), зі сходу – Лагерною (нині Гагаріна), з півночі – Резервуарною (нині Уральською), з півдня – Гунською (в радянський час – Паризької Комуни). Крім триповерхового будинку, училищу належало ще два флігелі – одноповерховий і 2,5-поверховий. У садибі училища також було розбито парк, розміщувалися хлів, льох, машинне відділення електричної станції, 1914 р. завершилося будівництво кам’яної кузні.

Всередині будинок містив церкву св. Миколая, 17 класних кімнат, фізичний, природничо-історичний і сільськогосподарський кабінети, класи креслення, малювання та ручної праці, два зали для відпочинку та один для гімнастики, дві лабораторії – хімічна та технічного аналізу, хімічну аудиторію, лабораторний склад, кабінети директора, інспектора та лікаря, вчительську, канцелярію, приймальню для прохачів, два гардероби, три туалети, приміщення для швейцара; крім того, вестибуль і шість бокових коридорів.

Під час I світової війни заклад зазнав значних матеріальних втрат. Його двічі евакуювали в інші міста, під час останньої вільні навчальні приміщення стали місцем розквартирування різних військових формувань, які безжально руйнували навчальний заклад.

6 липня 1918 р. будинок технічного училища оглянула комісія на чолі з професором Іваном Огієнком – майбутнім ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету. А ввечері того ж дня міська дума ухвалила звернення до Міністерства народної освіти, в якому просила приміщення училища тимчасово надати для університету. Згодом було створено змішану комісію, яка кімнати будинку технічного училища розмежувала між університетом і училищем.

На початку 1919 р. директор училища отримав телеграму з Києва, згідно з якою з 1 січня 1919 р. вся садиба з усіма будинками на ній тимчасово переходила у користування університету (до будівництва власного приміщення університету). Училищу ж пропонувалося перейти в приміщення, яке виділить міська управа, або проводити заняття в другу зміну в приміщенні місцевих шкіл. Хоч ці заходи було кваліфіковано як тимчасові, але в дійсності технічному училищу вже не судилося повернутися ні до своєї садиби, ні до навчального корпусу і його діяльність тихо й непомітно згасла.

Створення університету в Кам’янці-Подільському – унікальне явище українського культурно-освітнього життя періоду Української Народної Республіки. Ініціаторами створення закладу були відомі громадські і політичні діячі міста, члени кам'янецької «Просвіти», такі як Кость Солуха, Олімпіада Пащенко, Олександр Шульмінський, Віктор Приходько. Ця подія сталася 17 серпня 1918 р., коли гетьман України Павло Скоропадський затвердив закон про заснування Українського Державного університету в Кам'янці-Подільському. Урочисте відкриття університету відбулося 22 жовтня 1918 р. Подія сприймалася як загальноукраїнське свято. За спогадами сучасників від Проскурова (нині м. Хмельницький) до Кам'янця залізничні станції були прикрашені квітами та синьо-жовтими прапорами.

На початку 1919 навчального учбового року в університеті функціонувало 5 факультетів – історико-філологічний, фізико-математичний, богословський, сільськогосподарський та правничий. Серед викладацького складу були видатні українські вчені, культурні та політичні діячі, такі як: професор-мовознавець Іван Огієнко (з 1918 р. обіймав в українському уряді пост міністра освіти і міністра віровизнань. Водночас 1919 р. був організатором і ректором університету), професор, український історик церкви Василь Біднов, відомий український вчений-зоолог Петро Бачинський, професор, вчений-історик Пилип Клименко, професор-астроном Оленич, поет М.Драй-Хмара, міністр народного господарства в уряді УНР, приват-доцент Архипенко, професори Білецький, Хведорів, Клепоцький, Тучинський, Чайковський, Столяров, Малиновський та інші. Серед вихованців університету – ціла плеяда майбутніх письменників, митців, відомих діячів української культури.

Подальшу долю університету фактично визначила поразка УНР восени 1920 р. Невдовзі після четвертого остаточного захоплення міста більшовиками в листопаді 1920 р. університет ліквідували. Вже в січні 1921 р. університет було ліквідовано, а 26 лютого 1921 р. на його базі створили два інститути – народної освіти та сільськогосподарський і далі у колишньому корпусі технічного училища послідовно розміщувалися: у 1921-1930 рр. – інститут народної освіти, у 1930-1933 рр. – інститут соціального виховання, у 1933-1935 рр. – педагогічний інститут. У 1935 р., після закриття Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, його навчальний корпус передали в тимчасове користування військовому відомству.

Будинок зруйновано в часи II світової війни. Відбудову та реконструкцію за проектом Едуарда Адлера завершено тільки 1963 р. (зокрема, надбудовано четвертий поверх). Будинок став головним корпусом Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (від 1997 р. – державний педагогічний університет, від 2003 р. – державний університет, нині – національний університет імені Івана Огієнка). У прибудові (завершено 1972 р.) розмістилися: на другому поверсі – їдальня, на третьому – бібліотека, на четвертому – читальний зал на 200 місць.

Ухвалою Хмельницького облвиконкому від 4 вересня 1982 р. будинок визнано пам’яткою містобудування та архітектури місцевого значення. 17 вересня 2003 року при вході до головного корпусу урочисто відкрито меморіальну дошку Іванові Огієнку (автори – Борис Негода, Володимир Лашко та Леонід Киселюк). Звісно, зважаючи на зоряний склад людей, які тут навчалися чи працювали, вхід до головного корпусу університету могла би прикрасити не одна пам’ятна таблиця, але вирішено було обмежилися однією дошкою – фундатору закладу, зате у вестибулі є велика портретна галерея найдостойніших.

У зовнішньому вигляді будинку технічного училища чітко простежуються риси еклектичного стилю, що був домінуючим в архітектурі адміністративно-навчальних будівель кінця XIX – початку XX ст. Перші два яруси будівлі оперізує французьке рустування (хоча і з жолобками різної ширини), лопатки під коринфским ордером членують попарно вікна другого і третього ярусів, де використані як арочні, так і прямокутні віконні прорізи, міжповерхові профільовані карнизи ділять простір на складові, лиштви з замковим каменем підкреслюють центр симетрії.

Четвертий ярус, яким будівля обзавелася за час свого існування, дещо відрізняється аскетичністю обробки. Його головну домінанту становить барельєфне зображення на фронтоні над центральним входом, зубчасте ж членування увінчуючого карнизу колишнього фасаду внаслідок перебудови втрачено.

Сайт: kpnu.edu.ua/