Іконописна школа та художні майстерні (корпус № 30) (Київ)
Ukraine /
Kyyiv /
Kiev /
Київ
World
/ Ukraine
/ Kyyiv
/ Kiev
, 4 км від центру (Київ)
Світ / Україна /
майстерня, цех, пам'ятка архітектури (історії), споруда 1880-х років
Зведено за проектом архітектора В. Сичугова для іконописної школи та ключні. У 1883 році здійснено часткове перепланування приміщень з відокремленням чотирьох келій ключників. Пізніше віконний проріз на південному торцевому фасаді перероблено на дверний отвір з ґанком для однокімнатного приміщення хлібодарні. У 1905 році дерев'яні внутрішні сходи замінено на гранітні та влаштовано балкон. У 1942 — 1943 роках будівля зазнала значних пошкоджень, було зруйновано понад 76 відсотків загального об'єму. У 1952 році корпус передано Українському філіалу творчих художніх майстерень Художнього фонду СРСР. Відбудову виконало Українське спеціалізоване науково-реставраційне виробниче управління за проектом архітектора П. Захарченка. Було надбудовано мансарду, спрощено аттик і парапет, переплановано приміщення першого та другого поверхів, що дало можливість збільшити площу та кількість майстерень. У 2000 році реконструйовано балкон на східному фасаді.
Будинок двоповерховий з мансардою та триярусним підвалом, цегляний, у плані прямокутний з розташованим упоперек комунікаційним вузлом, двомаршові гранітні сходи якого ведуть на верхній поверх та в підвал. Інший вхід у підвал — у прибудові на східному фасаді. Перекриття пласкі. Дах вальмовий під бляхою, з мансардними вікнами на північному, східному та південному схилах. Оздоблений у цегляному стилі у формах ренесансу з елементами неоросійського стилю (ширинки, сухарики тощо). Композиція усіх чотирьох фасадів симетрично-осьова, підкреслена центральними розкріповками, завершеними на східному, північному та південному фасадах парапетами ажурного цегляного мурування. Центральну вісь головного (західного) фасаду акцентовано слабо винесеним підвищеним ризалітом, завершеним прямокутним аттиком, широким лучковим отвором входу, великим тридільним вікном другого поверху. Площини стін виразно декоровано рельєфним та пласким муруванням з червоної та жовтої цегли. Наріжжя будинку і розкріповки фланкують поповерхові лопатки: на першому поверсі — рустовано-фільончасті з рельєфними червоними хрестами у верхніх ширинках, на другому — пласкі з червоним геометричним орнаментом. Горизонтальне членування досягається фігурним муруванням вінцевого та міжповерхового карнизів із фризами. Важливе місце в архітектурній композиції займають різноманітні віконні прорізи, ширші на центральних ділянках фасадів. Вікна першого поверху перекрито лучковими клинчастими перемичками, другого — півциркульними, оздобленими широкими смугастими архівольтами з бровками. Винятком є три великі лучкові прорізи у центральній частині східного фасаду з балконом на головній осі. Будинок — одна з найвиразніших споруд у цегляному стилі в Києві.
Перший поверх частково використовувався під господарські приміщення і житло, на другому містилися навчальні класи та гуртожиток іконописної школи, переведеної з корпусу № 31. У підвалі було влаштовано велику піч для квасової заправки. Тут стояли діжки з медом, пивом та легким хлібним квасом. На поч. 1920-х рр. ще зберігалися два мідні котли з кранами на 100 та 190 відер, понад 50 чавунних котлів і лебідка з трьома блоками для спуску та підйому діжок. За ключню відповідали доглядач і три послушники.
У 1883 — на поч. 1920-х рр. тут діяла Лаврська іконописна школа. Офіційного затвердження не мала, утримувалася за рахунок монастиря. Цей період пов'язаний з новою спробою підняти мистецький рівень уславленої у минулому іконописної майстерні. У 1888 році у школі налічувалося 27 учнів і послушників, 1892 — 1829, 1893 — 1834, 1901 — 1929. За рішенням Духовного собору Лаври у вересні 1906 року іконописну школу перетворено на іконописну майстерню з утриманням при ній десяти учнів-пансіонерів. Доглядачами школи і майстерні призначали лаврських ієромонахів. У 1918 році прийом учнів було припинено, майстерня, в якій працювали п'ять ченців та один рясофорний послушник, проіснувала до початку 1920-х років.
З жовтня 1927 року у корпусі розміщувався Музей архітектури, створений у 1926 році як відділ Лаврського музею культів та побуту, згодом — Музей старої української будівельної техніки, у 1930-х роках — фонд архітектури Всеукраїнського музейного містечка. У ньому були представлені матеріали від часів трипільської культури до будівництва 1930-х років: креслення, фотографії, макети будинків і конструкцій, зразки будівельних матеріалів тощо.
1939 року корпус повністю передано Центральному історичному музею ім. Т. Шевченка (тепер Національний музей історії України, міститься на вул. Володимирській, 2). З 1950-х років будинок передано під творчі майстерні Спілки художників України [інформацію наведено за виданням: Звід пам'яток історії та культури України. Київ: Кн. 1, ч. 3 / ред. П. Тронько та ін. - К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2003. - С. 1260 - 1262].
Охоронний номер: 4/58. Інформація про пам'ятку на сторінці Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника:
www.kplavra.kiev.ua/Ikonopisna_majsternja.html
Зараз будівлю займають іконописна школа та художні майстерні імені Івана Їжакевича.
Будинок двоповерховий з мансардою та триярусним підвалом, цегляний, у плані прямокутний з розташованим упоперек комунікаційним вузлом, двомаршові гранітні сходи якого ведуть на верхній поверх та в підвал. Інший вхід у підвал — у прибудові на східному фасаді. Перекриття пласкі. Дах вальмовий під бляхою, з мансардними вікнами на північному, східному та південному схилах. Оздоблений у цегляному стилі у формах ренесансу з елементами неоросійського стилю (ширинки, сухарики тощо). Композиція усіх чотирьох фасадів симетрично-осьова, підкреслена центральними розкріповками, завершеними на східному, північному та південному фасадах парапетами ажурного цегляного мурування. Центральну вісь головного (західного) фасаду акцентовано слабо винесеним підвищеним ризалітом, завершеним прямокутним аттиком, широким лучковим отвором входу, великим тридільним вікном другого поверху. Площини стін виразно декоровано рельєфним та пласким муруванням з червоної та жовтої цегли. Наріжжя будинку і розкріповки фланкують поповерхові лопатки: на першому поверсі — рустовано-фільончасті з рельєфними червоними хрестами у верхніх ширинках, на другому — пласкі з червоним геометричним орнаментом. Горизонтальне членування досягається фігурним муруванням вінцевого та міжповерхового карнизів із фризами. Важливе місце в архітектурній композиції займають різноманітні віконні прорізи, ширші на центральних ділянках фасадів. Вікна першого поверху перекрито лучковими клинчастими перемичками, другого — півциркульними, оздобленими широкими смугастими архівольтами з бровками. Винятком є три великі лучкові прорізи у центральній частині східного фасаду з балконом на головній осі. Будинок — одна з найвиразніших споруд у цегляному стилі в Києві.
Перший поверх частково використовувався під господарські приміщення і житло, на другому містилися навчальні класи та гуртожиток іконописної школи, переведеної з корпусу № 31. У підвалі було влаштовано велику піч для квасової заправки. Тут стояли діжки з медом, пивом та легким хлібним квасом. На поч. 1920-х рр. ще зберігалися два мідні котли з кранами на 100 та 190 відер, понад 50 чавунних котлів і лебідка з трьома блоками для спуску та підйому діжок. За ключню відповідали доглядач і три послушники.
У 1883 — на поч. 1920-х рр. тут діяла Лаврська іконописна школа. Офіційного затвердження не мала, утримувалася за рахунок монастиря. Цей період пов'язаний з новою спробою підняти мистецький рівень уславленої у минулому іконописної майстерні. У 1888 році у школі налічувалося 27 учнів і послушників, 1892 — 1829, 1893 — 1834, 1901 — 1929. За рішенням Духовного собору Лаври у вересні 1906 року іконописну школу перетворено на іконописну майстерню з утриманням при ній десяти учнів-пансіонерів. Доглядачами школи і майстерні призначали лаврських ієромонахів. У 1918 році прийом учнів було припинено, майстерня, в якій працювали п'ять ченців та один рясофорний послушник, проіснувала до початку 1920-х років.
З жовтня 1927 року у корпусі розміщувався Музей архітектури, створений у 1926 році як відділ Лаврського музею культів та побуту, згодом — Музей старої української будівельної техніки, у 1930-х роках — фонд архітектури Всеукраїнського музейного містечка. У ньому були представлені матеріали від часів трипільської культури до будівництва 1930-х років: креслення, фотографії, макети будинків і конструкцій, зразки будівельних матеріалів тощо.
1939 року корпус повністю передано Центральному історичному музею ім. Т. Шевченка (тепер Національний музей історії України, міститься на вул. Володимирській, 2). З 1950-х років будинок передано під творчі майстерні Спілки художників України [інформацію наведено за виданням: Звід пам'яток історії та культури України. Київ: Кн. 1, ч. 3 / ред. П. Тронько та ін. - К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2003. - С. 1260 - 1262].
Охоронний номер: 4/58. Інформація про пам'ятку на сторінці Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника:
www.kplavra.kiev.ua/Ikonopisna_majsternja.html
Зараз будівлю займають іконописна школа та художні майстерні імені Івана Їжакевича.
Стаття у Вікіпедії: http://uk.wikipedia.org/wiki/Іконописна_школа_Києво-Печерської_лаври
Міста поруч:
Координати: 50°26'5"N 30°33'30"E
- Мур Дебоскета 0.2 км
- Келії соборних старців 0.3 км
- Фортечна стіна Києво-Печерської Лаври 0.3 км
- Культурний центр «Мистецький Арсенал» 0.4 км
- Готель (корпус № 19) 0.4 км
- Павловський півбастіон 0.5 км
- Національна академія аграрних наук України 0.9 км
- Навчальний корпус 1.1 км
- вул. Івана Мазепи, 11 1.1 км
- Корпус № 1 1.5 км
- Києво-Печерська Лавра 0.1 км
- Печерська цитадель Київської фортеці 0.2 км
- Нижня Лавра 0.2 км
- Парк Слави 0.5 км
- Печерський район 0.9 км
- Печерськ 1.5 км
- Центральний парк культури і відпочинку 1.9 км
- Річка Либідь 3.8 км
- Дніпровський район 6.5 км
- Голосіївський район 12 км