Kyschentsi

Comments

• 
  Leddy

  Ки́щенці (колишні назви Митки, Кищинці) — українське село Маньківського району на Черкащині, центр однойменної сільради. Розташовані за 12 км на північ від районного центру — смт Маньківка, за 17 км від залізничної станції Поташ і за 8 км від автотраси Київ — Одеса. Населення — 890 чоловік (на 01.01.2005). Село розташоване в місцевості, рельєф якої оперезаний численними ярами та виярками, серед яких здавна існує низка штучних ставків із греблями, що, сполучаючись на південно-східній околиці села, дають початок річці, яка початково мала назви Івань, Лить-Литка, Митка-Митва. Пізніше виник іще один її варіант — Кищиха. Протікаючи через район, вона впадає за двадцять кілометрів у Гірський Тікич. Історія Кищенці - одне із найдавніших поселень західночеркаського регіону, початки якого сягають принаймні початку XV ст. Із великою імовірністю зараз можна говорити, що сучасні Кищенці знаходяться на старовинному шляху-"гостинці", що за часів Золотої Орди та панування Коріятовичів (не пізніше кінця XIV ст.), сполучав їх важливі міські осередки - Звиногород та Браслав.Перша назва села Митки походить від імені Митко чи родини Митків (старовинна земянська родина у Барському старостві), чи, ймовірно, від назви річки Митки. У 1648 році, під час розгортання загальнонаціонального повстання, кищинський маєток було з допомогою заїжджих козаків захоплено та пограбовано місцевими жителями, а його управителів вигнано. З березня 1650 року шляхтич Геліяш Пекулицький отримав від гетьмана Богдана Хмельницького «владітельную грамоту» на володіння містечком Кищинці. 16 грудня 1654 року Якову Пекулицькому (синові Геліяша) — козаку Війська Запорожського — було надано царську грамоту, у якій, на підставі її Кищенці перейшли в його власність на п'ять років.Кищинці зазнали нападу татар у грудні 1653 року, а в лютому 1655 були дощенту зруйновані об'єднаним польсько-татарським військом. Одночасно з цим, у Москві царем Олексієм Михайловичем було видано грамоту на тимчасове володіння селом Якову Пекулицькому. З 1655 до 1715 рік поселення вірогідно перебувало у занепаді, його доля невідома, очевидно, так само входило до Маньківської сотні. У квітні 1693 року під час походу на білогородських татар тут на "урочищі" Кищинцях зустрілися сотні Палія з гетьманським військом. Знову згадане у 1716 році як «пусте село». Знаходилося із 1726 року — у посіданні Потоцьких (до 1831 року). У 1905 році село Кищенці відносилося до Маньківської волості Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення знаходилося 3542 десятини; на той час у селі було 633 двори. Голодомор та колективізація Під час колективізації село покинула частина колишніх заможних ("куркульських") родин, що рятувалися від червоного терору. Кищинчані переїздили до Підмосковя, Північний Кавказ (с. Юца), Середньої Азії. В роки Голодомору в селі загинуло близько трьох тисяч його мешканців. Станом на 1972 рік в селі працювала середня школа, будинок культури, бібліотека з фондом 12 тисяч книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса. В селі працював колгосп ім. Карла Маркса, за яким було закріплено 3429,1 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 3187 га орної землі. Господарство спеціалізувалось на вирощуванні зернових і технічних культур та виробництві м'яса і молока. Колгосп мав млин, деревообробну і механічну майстерні, пилораму.

  13 years ago | reply | hide comment