Ступа - сукновальня з с. Монастирець (Ужгород)

Коментарі

• 
  Sanator

  Ступа-сукновальня з села Монастирець Хустського району. Сукновальні на Закарпатті з'явилися у ХVІ ст. До цього часу на Закарпатті, в інших місцевостях Карпатського регіону та на Україні був поширений спосіб збивання домашнього сукна ногами - його витоптували в коритах. При цьому в корито весь час наливали теплу воду. Після 5-6 годин топтання сукно виймали, кілька разів струшували і розвішували сушити. Давнім можна вважати і ручний спосіб збивання сукна довбнями у коритах, видовбаних із суцільного шматка дерева. У 1974 р. в експозиції музею було відтворено ступу-сукновальню за зразком, виявленим у с. Монастирець Хустського району. З архітектурного боку - це невелика однодільна дерев'яна споруда. Дах чотирисхилий, покритий дранкою. У приміщенні ступи розміщені сукновальний механізм і котел для підігріву води. Принцип дії ступи-сукновальні і технологія виготовлення повстини така: вода, спадаючи з жолоба, крутила колесо (подібне до млинового, але менше за розмірами), з'єднане з валом, на осі якого знаходилися "спиці", котрі почергово піднімали молоти ("товкачі"), які били сукно, складене у сувій ("фовт"). Перед тим як нести в ступу полотно для збивання ("постав") треба було його до цього приготувати. Вдома витканий постав розгортали по довжині, згинали навпіл і одну половину клали зверху на іншу. Таку двійчасту смужку по обох краях зшивали по довжині і ширині простим швом ("прошивом") і згортали для того, щоб зручніше було нести у ступу. У ступі полотно розгортали і складали гармошкою ("у фавди") у корито ("валів"), де його збивали молоти ("клепачі"). Під час збивання один клепач піднімався з валова, а інший опускався, і так перемінно. Клепачі своїми зубками затягували під себе по одній "фавді", перевертали полотно з боку на бік, а вже збите - відсували. У валів вузькими лотками підводили теплу воду, яка під час збивання підігрівалася в котлі. Сукно збивали безперервно одну добу, а якщо потрібно, то ще на декілька годин довше. Збите сукно полоскали, сушили, а потім уже шили з нього потрібний одяг. З десяти метрів вовняного полотна виходило вісім метрів готової повстини. Здебільшого сукно оброблялося у липні-серпні, коли його найзручніше було відбілювати та сушити на парканах під променями сонця. Валило з села Пилипець Міжгірського району. У музеї представлене валило із с. Пилипець Міжгірського району, яке використовували для валяння вовняних килимів ("ліжників"). Процес валяння був завершальним етапом у виготовленні ліжників. Йому передував цілий ряд робіт, які невтомно виконували жінки та дівчата напротязі року. Насамперед стригли вовну з овець, яку згодом прали звичайним милом. Старі люди ще й тепер пригадують, що давно прали попелом з бука ("спузов"). Після прання вовну сушили на сонці, далі вовну складали в мішки, в кошарки, в комору до осені. По закінченні осінніх польових робіт вовну чесали ("чіхрали") дерев'яними щітками із залізними гачкуватими зубцями, пряли. Нитки фарбували, або залишали природні кольори - білі, сірі, чорні. Наступним етапом було ткання на ткацькому верстаті ("кроснах"). Зіткані ліжники перекладали у валило.Валило - це конусоподібна посудина з товстих дубових дошок ("клепок"), яка розширюється знизу доверху. У верхній частині валило в діаметрі сягало близько 1,5м. Тут робили прорізи для витікання надлишку води. У погожі літні дні у валило клали ліжник і гуню та з високого лотка пускали воду. Сильний струмінь води, вдаряючись об стінки, створював бурхливий білопінний вир, обертав ("валяв") виріб, розпушував нитки, надаючи виробові відповідної щільності та вибиваючи кінці спряденої вовни. Процес валяння тривав 12-16 годин. За цей час ліжники чи гуні відбілювались і ставали пухнастими. Ступа-сукновальня з с. Монастирець (споруда, в якій збивали шерсть у спеціальній ступі) та Валило із с. Пилипець Міжгірського

  4 років тому | відповісти | hide comment